Закон Братів Капранових

Українські публіцисти єдиним і останнім інструментом дослідження сучасної культури вважають свій особистий смак.

З сумом маємо констатувати - ми зрозуміли, чому українських публіцистів здебільшого нудно читати. Творчість байдужої людини має дуже мало шансів захопити увагу. А надто велика щільність іронічних прийомів швидко викликає алергію навіть у найтренованіших читачів.

Здається, вони почали щось підозрювати! ;-)

...Попит цей [на нашу українську книжку] за масштабом не виходить за межі «національних бестселерів», обсяги продажів яких на українському ринку традиційно не досягають навіть десятої частини від якогось там «Гаррі Поттера» чи «Кода Да Вінчі». Бо навіть якщо об’єднати всі твори Забужко, Андруховича та й самого Тараса Григоровича — реалізація цих книжок за рік не сягне і половини «Щоденника Бріджит Джонс».

Невже ми настільки гірші?

...Вивчивши “Кобзар” від “Причинної” до кінця “Гайда-маків”, ми взяли паузу та всілися обговорювати. Що ж це таке коїться, люди добрі? Кого нам нав’язали як батька нації?

Примітивні рими — це раз. Цілковитий хаос із ритмом — два. Згадайте спроби писання музики на Шевченка — бідолашні композитори просто вимушені були додавати слів у рядки, щоб хоч якось вирівняти складову структуру. В образному просторі такий густий наїв, що знайти поживу для уяви сучасного читача просто неможливо. Та ще й повтори. Жахлива кількість стандартних рим, рядків і навіть строф, які дратують і страшенно заважають вчити, бо при читанні напам’ять постійно збиваєшся і перестрибуєш у сусідній вірш. Гарні ж генії у нашої Батьківщини!

Ми народилися зараз і тут. Іншої країни в нас немає, іншого народу — теж. Давайте використовувати те, що маємо. Українці не вміють об’єднуватися — це правда. Українці добре воюють за свою хату, але погано — за Україну. Це теж правда. Але нас із вами не переробиш. Переробити можна тільки те, що поруч — свою господу, свою родину, свій хутір. То давайте переробимо їх і заживемо, як люди.

І хай політики вдавляться своєю брехнею, а олігархи — своїми грошима. Україна починається не на їхніх банківських рахунках, а в нашій господі. І від цҩго ніде дітися.