З сумом маємо констатувати - ми зрозуміли, чому українських публіцистів здебільшого нудно читати. Творчість байдужої людини має дуже мало шансів захопити увагу. А надто велика щільність іронічних прийомів швидко викликає алергію навіть у найтренованіших читачів.

Здається, вони почали щось підозрювати! ;-)

...Попит цей [на нашу українську книжку] за масштабом не виходить за межі «національних бестселерів», обсяги продажів яких на українському ринку традиційно не досягають навіть десятої частини від якогось там «Гаррі Поттера» чи «Кода Да Вінчі». Бо навіть якщо об’єднати всі твори Забужко, Андруховича та й самого Тараса Григоровича — реалізація цих книжок за рік не сягне і половини «Щоденника Бріджит Джонс».

Невже ми настільки гірші?

...Вивчивши “Кобзар” від “Причинної” до кінця “Гайда-маків”, ми взяли паузу та всілися обговорювати. Що ж це таке коїться, люди добрі? Кого нам нав’язали як батька нації?

Примітивні рими — це раз. Цілковитий хаос із ритмом — два. Згадайте спроби писання музики на Шевченка — бідолашні композитори просто вимушені були додавати слів у рядки, щоб хоч якось вирівняти складову структуру. В образному просторі такий густий наїв, що знайти поживу для уяви сучасного читача просто неможливо. Та ще й повтори. Жахлива кількість стандартних рим, рядків і навіть строф, які дратують і страшенно заважають вчити, бо при читанні напам’ять постійно збиваєшся і перестрибуєш у сусідній вірш. Гарні ж генії у нашої Батьківщини!

Ми народилися зараз і тут. Іншої країни в нас немає, іншого народу — теж. Давайте використовувати те, що маємо. Українці не вміють об’єднуватися — це правда. Українці добре воюють за свою хату, але погано — за Україну. Це теж правда. Але нас із вами не переробиш. Переробити можна тільки те, що поруч — свою господу, свою родину, свій хутір. То давайте переробимо їх і заживемо, як люди.

І хай політики вдавляться своєю брехнею, а олігархи — своїми грошима. Україна починається не на їхніх банківських рахунках, а в нашій господі. І від цҩго ніде дітися.

Бунт 2004-го року — це значною мірою повстання політики й культури проти економіки.

Або Пхеньян!

Нам з вами, пробачте за банальність, відступати немає куди. Позаду — Москва, попереду — Брюссель.

Ті самі імена, ті самі події :)

Два роки тому, коли нас намагалися загнати у цензуру радянського зразка, на каналі царював російський держиморда Киселҩв. Дивлячись в його холодні очі, кожен бачив щасливе майбутнє, яким нам його уявляє пан Пінчук.

В результаті відбувся Майдан. Киселҩва відправили до рідного Сибіру, а замість нҩго виписали зірку з екзотичним іменем Савік Шустер.

Ризикнемо навіть нагадати, що прем’єр-міністра Російської імперії Столипіна вбили в київському оперному театрі. Терористи знали, де робити засідку. А якби вас спитали, де робити засідку на сучасного прем’єра, що б ви порадили?

Це вони наводять приклад, мовляв, фіни зробили шведську, але усі користуються фінською, шведської ніхто не знаю. Ну так правильно, з цҩго висновок: давайте зробимо російську мову другою державною, все одно ж слабша мова де-факто помре, от і фінський приклад є. Ні? А чого ні? Ну закон же природи? Точно ні?..

Закон природи говорить — коли людині треба знати три мови (у фінському випадку це дві державні плюс англійська, бо куди діватися), слабша мова де-факто помирає і тут нічого не зробиш.

Давайте поглянемо навкруги і ще раз переконаємося - українська мова сьогодні економічно дискримінована. Цього не заперечують навіть відверті українофоби. Відбувається потужна ринкова русифікація, яка за наслідками обіцяє бути значно страшнішою за політичну русифікацію минулих років. Україномовна частина населення повністю відрізана від основних каналів інформації та загнана у інформаційне гетто - такий собі клуб за інтересами для тих, хто згоден доплачувати за переклад.

Українцем бути дорого. Українцем бути економічно невигідно. І ця несправедливість закладена у нашу кількість. Нас багато, але все-таки вдесятеро менше, ніж споживачів російської культури...

Дорогі наші українці! Поступово ми ставатимемо все дорожчими й дорожчими аж поки із нації перетворимося на фан-клуб. І це економіка, а економіка сьогодні сильніша за військо і навіть за політику.