Дихайте глибоко, дивіться на гори, дякуйте Богові, що ще живі, й думайте про те, що кращі люди, ніж ви, мусили померти.

«Безнадійна справа, – подумав Волков. – Що саме? Чому щось, чого вчора ще не було, сьогодні є безнадійною справою?» Він поглянув на сукні й туфлі – ще секунду тому вони були картиною чудового безладу, а тепер лежали в гострому світлі розставання і були зброєю, націленою в його серце. Він

Там саме служили месу. В бокових проходах, зігнувшись, стояли навколішках жінки — маленькі горбочки у чорному вбранні, — вони сповідалися. Горіли свічки, гримів орган; священик підняв блискучу золоту чашу з кров’ю Христа, який врятував світ… А до чого це привело? До кривавих хрестових походів, релігійного фанатизму, катувань інквізиції, колесування «відьом» та спалення єретиків — і все це в ім’я любові до ближнього…

— А як же інакше? Чи ти хочеш загинути від злості й запалення жовчі? Якщо виключити поняття справедливості, то все це не важко буде вважати за пригоду, хіба не так?

— Дивна штука ота фізична перевага. Вона — найпримітивніша з усіх переваг і нічого спільного не має з мужністю. Дайте якомусь каліці револьвер у руки — от і нема вже тієї переваги. Вся вона — справа кілограмів та м’язів, більш нічого. А втім, фізична перевага принижує, ганьбить! Кожному ясно, що джерела справжньої мужності у чомусь іншому і що той пучок м’язів, який її викликає, напевно, виявиться жалюгідно слабим і сам по собі нічого не вдіє з супротивником, — а проте ми підшукуємо якісь непереконливі пояснення, зайві виправдання і почуваємо себе страшенно ніяково, коли доводиться ухилятись від бійки, в якій нас можуть покалічити. Хіба не так?

існування. З поширеного за революції гасла: "хто не робить, той не їсть" він вивів собі категоричну тезу: "хто не їсть, той не робить" і прикладав її до всякого випадку й нагоди

— Ніщо не здається таким жалюгідним, як меблі надворі,

— Однаково — стерво чи свята. Все залежить від того, як ми самі до цього ставимося.

— Облиш мені земні втіхи, а сам літай собі у хмарах. Хто не перебірливий, тому легко догодити. Він ніколи не залишається з порожніми руками. А той, хто ганяється за коханням у шістдесят років, — просто ідіот, що намагається виграти чесно там, де інші грають накрапленими картами.

Я не хочу дожити до старості. А ти?
— Я хочу.
— Справді?
— І навіть до глибокої старості.
— Навіщо?
— Хочу побачити, що станеться з нашою планетою.
— А я не хочу постаріти.
— Ти й не постарієш. Життя не зачепить твого обличчя, все залишить на ньому, й воно стане ще краще. Людина старіє тільки тоді, коли вже нічого не почуває.
— Ні, коли вже не кохає.