Ми схильні сприймати свої знання як приватну власність, яку слід охороняти й захищати. Це ніби красиве пір'я у пташок - просуває в ієрархії. Схильність зосереджуватися на вже відомому, яка так дратувала бібліофіла Еко, - властивість всіх людей, вбудована в розумові механізми. Ніхто не розсилає антирезюме з переліком усього невивченого й незасвоєного на досвіді (цю роботу ми лишаємо конкурентам), а було б непогано, якби самі так робили. За аналогією з цією бібліотечною логікою варто було б перевернути навспак і логіку знання. Завважте, що Чорний лебідь з'являється тому, що ми не здатні оцінити ймовірність несподіваного, усі ці непрочитані книжки; тому що ми переоцінюємо вже відоме.

I spent large portions of each day – pointless, fruitless spans of time – imagining how I would feel if my face was paralyzed too. I stole my brother’s trauma and projected it onto myself like a magic-lantern pattern of light. I obsessed, and told myself this obsession was empathy. But it wasn’t, quite. It was more like inpathy. I wasn’t expatriating myself into another life so much as importing its problems into my own.

А дева спит. Но юный князь,
Бесплодным пламенем томясь,
Ужель, страдалец постоянный,
Супругу только сторожил
И в целомудренном мечтанье,
Смирив нескромное желанье,
Свое блаженство находил?
Монах, который сохранил
Потомству верное преданье
О славном витязе моем,
Нас уверяет смело в том:
И верю я! Без разделенья
Унылы, грубы наслажденья:
Мы прямо счастливы вдвоем.