Интересно, а известная героиня сказок Баба-яга – она всегда была такой замотанной, ободранной и злой? Или сначала тоже была симпатичной юной девушкой, мечтающей о любви и красивой свадьбе? А потом эта девушка вышла замуж, в один миг получив метлу (тогда еще чтобы подметать), лохмотья (зачем тратиться, ведь ты все равно сидишь дома?) и кучу котелков, чтобы варить варево. Тогда, в те далекие времена, когда Баба-яга еще только отходила от медового месяца, предполагалось, что варево должно быть вкусным и приготовленным не из полуфабрикатов. Таким образом, получалось, что вздорная оборванка на метле – просто жертва обстоятельств, в силу которых сначала она выла на луну и штопала свой дикий наряд, а потом сварила в котелках отраву для свекрови и скрылась, улетев в ночное небо на метле. Нормальная житейская история, между прочим.

Я перевела дух и стиснула зубы, стараясь подавить отнюдь не литературные выражения, которые крутились на языке. Говорят, что, произнесенные тобою вслух, они здорово портят твою же карму. Не знаю, но мне кажется, что ругательства, не произнесенные вслух, здорово портят нервы.

время – самая драгоценная вещь на свете. Потому что время – это жизнь. Единственное, что никогда больше не вернется к тебе. Ты можешь потерять девушку и добиться, чтобы она вернулась к тебе, или же найти другую. Но секунда, вот эта самая секунда, она проходит, и проходит безвозвратно,

Бо клин клином? Клин клином, зло злом, ненависть ненавистю? Чи завжди?
Запитую себе щоразу, коли розумію, що зло має бути покаране, а добро мусить мати кулаки. Для чого? А може, для того, щоб зло врешті зрозуміло: сильний ніколи не стане тріпатися розпачливо раненим птахом, коли його вдарять, він діятиме впевнено – мов ранений хижак…

Оце і є справедливість.

Що робить з людьми жалість? Жінку вона вимучує настільки, що та готова простити навіть покидьку багато поганих вчинків, лишати всі справи, рятувати жертву, віддаючи останнє, аби… Аби що?

Бо відчуття незахищеності та якоїсь безвиході дуже рідко полишають того, хто сам не хоче, щоб вони його покинули.

Що варте щастя без розуму і чи потрібен той розум, коли не маєш щастя?

Ніщо просто так не дається людині. І коли людина дуже захоче, то, незважаючи на всі пусті балачки про долю, яку не змінити (ага, тіко ледачому), зможе відмовитися від того, що нав’язується їй чи випадково дається. Хай навіть згори.

хвора тварина більше заслуговує на те, щоб бути здоровою, аніж деякі люди. Бо всі хвороби людські від людської злості, заздрощів та невміння прощати й приймати Божу благодать.

Я – Мавка.
Кажуть люди, що я не маю душі. Та хіба то правда? Я вмію любити, а чи вмієте любити ви? Користатися тілом – ще не означає мати в ньому душу