Вона уявила собі, як люди, освітлені місяцем, лежать у своїх ліжках, загорнувшись в укривала, і дихають рівно й саокійно, бо їм нема чого там боятися, всім укупі. "А ми ось тут, - подумала Лавінія, - ступаємо по напеченому сонцем нічному тротуару і над нами лише поодинокі вуличні ліхтарі.

Искать кроликов в шляпах — гиблое дело, все равно как искать хоть каплю здравого смысла в голове у некоторых людей.

Всякий город – Нью-Йорк, Чикаго – со всеми своими обитателями издали кажется просто выдумкой. И не верится, что и я существую здесь, в штате Иллинойс, в маленьком городишке у тихого озера. Всем нам трудно поверить, каждому трудно поверить, что все остальные существуют, потому что мы слишком далеко друг от друга. И как же отрадно слышать голоса и шум и знать, что Мехико – Сити все еще стоит на своем месте и люди там все так же ходят по улицам и живут…

Не пригадую, щоб хтось колись де-небудь вигравав. У війні взагалі не виграють, Чарлі. Завжди тільки програють, і хто програє останній, той просить миру. Я пам'ятаю самі незліченні поразки й гіркоту, а добре було лише тоді, коли все те скінчилося.

Час має гипнотичний вплив. У дев'ять років людина вважає, що вона завжди була дев'ятирічна й лишиться такою довіку. У тридцять їй здається, ніби вона отак і баланскє стільки років на цій прекрасній грані розвитку життя. А потім, коли тобі мине сімдесят, то ти вже назавжди, довіку будеш сімдесятирічний. Ти живеш, замкнений у цьому сьогоденні, чи то молодому, чи то старому, але іншого сьогодення тепер для тебе не існує.

...час минає без вороття. Ось ти все намагаєшься бути такою, як раніше, а не такою, яка ти є сьогодні.Навіщо ти зберігаєш усі оті старі квитки й театральні програмки? З часом вони тільки завдаватимуть тобі болю. Викинь їх геть, моя люба.

Усі ці речі вже не належать тобі теперешній. Вони належать тій, ким ти була колись, дуже давно

Ви хочете побачити справжню Машину щастя? Її винайдено зо дві тисячі років тому, і вона працює - не весь час однаково добре, ні, але працює. І вона завжди тут при тобі.

Когда живешь так долго, теряешь многое, в том числе и чувство страха. Никогда в жизни не любила омаров, может, потому, что не пробовала. А в день, когда мне исполнилось восемьдесят, решила: дай-ка отведаю. Не скажу, чтобы я их так сразу и полюбила, но теперь я хоть знаю, каковы они на вкус, и не боюсь больше. Так вот, думаю, и смерть — вроде омара, и уж как-нибудь я с ней примирюсь.

Первое, что узнаешь в жизни, — это что ты дурак. Последнее, что узнаешь, — это что ты все тот же дурак.