Моє життя та робота

Економність це марнотратство: це втрата життєвої наснаги, живильних соків. Бо є два види марнотратства: як у блудного сина, що розтринькав усе майно на розгульне життя; і як у ледаря, що дозволив своєму майну згнити через недбальство.

Люди, які пишаються своєю економністю, вважають її чеснотою. Але чи є щось жалюгідніше від бідного, боязкого складу мислення, через яке найкращі дні й роки витрачаються на розтягування якнайдовше кількох ласих шматочків? Що доброго в тому щоб зводити до мінімуму свої життєві потреби?

Будь-яка ідея, що базується на припущенні, ніби всі люди повинні бути однаковими, є протиприродна, а тому нежиттєздатна.

Бідність виникає з цілої низки причин, і найсерйозніші з них можна взяти під контроль. Так само можна мати контроль і над спеціальними привілеями. Я думаю, що цілком можливо позбутися як бідності, так і привілеїв, - і не має виникати жодних питань, чи це потрібно. І одне, і друге є неприроднім. Тільки праця, а не закон, обумовлює результати.

Гроші, зрештою, є гранично простою річчю. Це частина нашої транспортної системи. Це простий і прямий метод передачі товарів від однієї людини до іншої. Гроші самі по собі чудові. Вони необхідні. Вони не є злом за своєю сутністю. Це один із найкориснішних винаходів суспільного життя. І коли вони служать тому, для чого були призначені, вони є допомогою, а не перешкодою.