Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. Це – перше видання нової авторської редакції роману, позбавленої деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. У книзі чимало нових надзвичайно веселих епізодів.
Про таку погоду дід Салимон завжди каже: «От погода! Ті, що вмерли, каються»
Я був страшенно невезучий У що б ми не грали, мені завжди випадало бути чи то розбійником, чи злодієм, чи шпигуном чи фашистом, чи біляком. Коротше, ворогом. Я вже не пам’ятаю навіть, коли я був нашим, радянським. А я так любив наших! І завжди був ворогом.
Дружба! Велике це слово — дружба! Може, найбiльше з усiх слiв людських.
Заради дружби люди йдуть на тортури, сiдають у тюрму, навiть життя вiддають…
Мені чомусь завжди здавалося, що всі оті розумненькі зразкові школярі, які майструють діючі моделі атомних криголамів та літаків, обов’язково повинні бути хирляві, заморені, в окулярах. І обов’язково дивакуваті.
— Діду, а як ви тут опинилися?
— Топитися їхав. З горя. Що в мене такий онук шалапутний.
— Та не жартуйте, діду.
— От, інтересно мені жартувать з тобою!
— Е, синку, молоді можуть вмерти, а старі мусять вмерти… Так уже заведено. І не треба в цьому змагатися. Краще в чомусь іншому…
И почему это в театр нельзя ходить в обычной одежде?
Туда ведь идут пьесы смотреть, а не для того, чтоб на тебя смотрели! Если б я стал большим начальником, то издал бы даже постановление, чтобы в новом в театр не пускали. Но не волнуйтесь, я начальником никогда не буду. Я буду лётчиком…
Не бачив я ніколи усміхненого бога. І як в нього тільки вірять, в такого невеселого!
«От би нам з Явою такі золоті солов’їні горлянки», — подумав я. Не сушили б ми голови, як прославитися. Стояли б собі на сцені біля рояля, випнувши груди, і тільки роти роззявляли… Але… дзуськи! Нашими голосами лише «Пожар!» і «Рятуйте!» кричати добре
— Ша! Ні слова! Я все розумію! Була збройна сутичка з ворогом! Прикордонний інцидент! Причин не питаю, але думаю, щось поважне — справа честі, доблесті і геройства… Вимога сатисфакції. Дуель. Незважаючи на труднощі, ваша величність виходить переможцем.
Мені тільки здалося, що я чую, як важко б'ється піді мною величезне серце землі. То гупало у грудях моє власне серце.
Живих треба боятися, а не мертвих. Мертві тобі вже нічого не заподіють.
Повна пазуха мокрого слизького холодного страху.
Похвала, почута вiд ворога, — найвища похвала
Вчителька Галина Сидорівна не нахвалиться Павлом Денисовичем та Іваном Васильовичем. «Прекрасні люди, — каже вона, — незрівнянні, неповторні! Якщо я не доживу до нового навчального року, то тільки завдяки їм. Так вони мені життя вкорочують своєю поведінкою».
- Вставай, діячу! Царство Боже проспиш. Через тебе влада керувати не може.
Є такий вираз "час зупинився". Я раніше не розумів. цього. Але справді бувають хвилини, коли час ніби зупиняється, коли перестаєш дихати, і серце не б'ється, і не відчуваєш, скільки минуло - секунда чи година. Ніби виключився десь у тебе всередині годинник, перестав цокати. І так страшно. І порожньо. І нічого в тобі нема, окрім моторошного чекання.
чтобы можно было публиковать цитаты
Оставляйте больше отзывов, и мы наградим вас!
класс