Волонтери

Ти теж народився тут.
Ти знаєш, як воно все.
Скажи слідом за мною:
життя - жорстоке й несправедливе,
життя - безнадійне й коротке,
життя - безрадісне й підле.
Той, хто нічого не має, -
нічого й не матиме,
той, кому немає чого втрачати, -
нічого не втратить.

...держава - то не лише репресивна машина податків і чиновницьких побудов. Це ще й суспільство. А суспільство - це багато-багато окремих доль, об'єднаних на даний момент спільною метою: вижити і пепемогти.

"Ти хіба знаєш, як повернути Крим?" - запитувала в чоловіка. "Ні, але я вірю в те, що більшість людей так само, як і мене в дитинстві, вчили не брати чужого, а як взяв - повергути" - "Аони самі сюди не хочуть повертатися". - " Нікому нікуди не потрібно повертатися, насправді вони ж залишилися тут, ти хіба не розумієш, що це ілюзія, їхнє перебування там? Цього "там" просто не існує".

Війна не змінювала людей, війна - вбивала. Когось буквально. В комусь - людяність. Віру або дружбу. Кохання чи повагу. Людей змінювало життя. І вони в свою чергу намагалися змінити життя, зберегти його -і собі, і дітям, і тим, хто допомогав, і тим, хто проклинав. Усім. Настільки це можливо бути всеосяжним. Суто з прагматичних міркувань, виплачуючи кредит за життя.

Цікаво, що такі люди завжди знаходили пояснення діяльності інших і не збиралися шукати жодних пояснень своєї бездії. Вони мали на неї право. Марина ж мала давати пояснення зодо своїх зобов'язань. А як не давала - пояснювали вони. Ніхто не вірить таким непевним мотивам, як любов і співчуття. Співчувати можна мовчки, або виділити кілька хвилин на зойкання перед вечерею, або зробити вигляд, що тебе це не стосується.