Про "Слушай песню ветра" та "Пинбол 1973".

Взявся нещодавно опановувати літературні шедеври Харуки Мураками. Почав з ранніх творів. Відчуття неоднозначні. Позаду два доробка з "Трилогії Криси". У першій книзі "Слушай песню ветра" абсолютно не зв'язаний між собою сюжет. Тут з'являється герой Криса, який буде присутній і у наступних частинах трилогії.

Друга книга "Пинбол 1973" трохи зрозуміліша і цікавіша. Хоча до кінця так і не розумію звідки взялися ті дві близнючки, які жили у головного героя, варили йому каву і ходили у футболках з номерами 208 та 209. Той у свою чергу тільки то й робив, що займався перекладами, пив літрами пиво і страшенно був одержимий реальними автоматами Пинбол. Зрештою він таки зумів зустріти те щастя за яким так сумував. Подруги-близнюки знайшли в собі сили піти від нього і на цьому все закінчилося.

Тепер сідаю за найцікавіше - за "Охоту на овец". Знаю одне - Муракамі унікальний!

Про "Охоту на овец".

Це книга про "довгу історію". Нехай не у кожного буде бажання читати "Охоту на овец" Харуки Мураками, але, повірте, вона того варта. Чому така назва? Прочитайте і зрозумієте.

Чудове відчуття, коли всередині прокидається "інстинкт муракаміфіла". Я сміливо себе таким можу вважати. Ця неймовірна сюжетна лінія про середньостатистичних японських компаньйонів, які жили-працювали і горя не знали. Та в один прекрасний день все зміниться... Закручується інтрига, кохання (навіть сказав би просто прив'язаність чи пристрасть героя до жінки з гарними вухами).

Тим описам природних явищ взагалі рівних нема. Можливо варто віддати належне професійному перекладу. Зізнаюся, що траплялися моменти, коли я чомусь ловив себе на думці, що читаю Айн Рэнд (Ayn Rand). Атлант расправил плечи (Atlas shrugged). Ті містичні перевтілення, ті переживання. Це все створює таку живу атмосферу. Це одна з небагатьох книг яку не хотілося закривати чи перегортати вперед від нецікавості.

Розв'язка непередбачувана і в якійсь частині трагічна. Але саме так виглядає боротьба за справедливість. Справедливість перед собою. Незважаючи навіть на те, що автор показує, що: "Всі люди, в принципі - слабкі...". І це проявляється у: "Слабкості моралі. Слабкості свідомості. Слабкості людини із самого факту її існування...".

Про кожну книгу варто окремо описати. Кілька слів про "Денс, денс, денс".

Тепер я вірю в слова Харуки Мураками, який висловився, що при написанні цієї книги він отримав найбільше задоволення. Знав би автор скільки мільйонів читачів він задовольнив.
Це і містичний детектив і одночасно книга філософських роздумів глибоко одинокої людини. Це насправді гідний роман-заключення "Трилогії Криси".
Назва "Денс, денс, денс" мені говорить про одне - живи і йди завжди тільки вперед!