Погоджуся з тими, хто каже, що існує література з важким присмаком. Містичний трилер і психологічна драма в одній книзі - це реально.

Nick Cave презентував свій літературний шедевр у далекому 1989 році. Мені ж тільки нещодавно потрапив на очі список книг з категорії "Топ-50 книг, які можуть перевернути Ваші уявлення про світ", чи щось типу того. Серед них була і ця книга.

Герой твору, якого звали Юкрід, з самого початку постає нещасним, народженим у скруті та злиднях. Юкрід живе в умовах споглядання за усією правдою життя. Він може все пізнавати, але не здатен висловити свої думки. Хлопець народжений німим. В процесі пізнання того, що відбувається навколо нього він просто зненавидів цей світ.

У книзі аномально багато болю, крові, смаку заліза і пилу. Не кожен буде готовий сприйняти ті неприємні відчуття, пронести все в деталях крізь свою уяву. А хтось навпаки після прочитання книги зможе вдосконалити навики співпереживання і почне цінувати те, що має.

"Той, хто закриває очі, щоби не бачити світло дня, сліпіше того, хто загубив свої очі"...

Ніколи не здавайся!

Під такою назвою онук сера Вінстона Черчилля видав збірку найпопулярніших виступів британського політика.
Для всіх вона буде цікавою.

Автор текстів завжди акцентував свою увагу на значенні історії: "Ми не повинні забувати минуле, оскільки тільки історія може підказати, що нам готує завтрашній день".

А коли наставали відповідальні моменти, Черчилль вправно мобілізував словом і британців, і європейців, і навіть американців.

З виступу в Палаті громад Великої Британії у 1941 році:
"Коли я озираюся назад і згадую ті небезпеки, які ми здолали, і ті штормові хвилі, які не змогли потопити наш міцний корабель, коли я думаю про те, що у нас не вийшло, і про те, що ми все ж таки змогли зробити, я чітко розумію, що нам не варто боятись буревію! Нехай вітер рве вітрила, нехай гримить грім і скажено світяться блискавки. Ми все здолаємо, ми встоїмо, ми переможемо!".

Про "Слушай песню ветра" та "Пинбол 1973".

Взявся нещодавно опановувати літературні шедеври Харуки Мураками. Почав з ранніх творів. Відчуття неоднозначні. Позаду два доробка з "Трилогії Криси". У першій книзі "Слушай песню ветра" абсолютно не зв'язаний між собою сюжет. Тут з'являється герой Криса, який буде присутній і у наступних частинах трилогії.

Друга книга "Пинбол 1973" трохи зрозуміліша і цікавіша. Хоча до кінця так і не розумію звідки взялися ті дві близнючки, які жили у головного героя, варили йому каву і ходили у футболках з номерами 208 та 209. Той у свою чергу тільки то й робив, що займався перекладами, пив літрами пиво і страшенно був одержимий реальними автоматами Пинбол. Зрештою він таки зумів зустріти те щастя за яким так сумував. Подруги-близнюки знайшли в собі сили піти від нього і на цьому все закінчилося.

Тепер сідаю за найцікавіше - за "Охоту на овец". Знаю одне - Муракамі унікальний!

Про "Охоту на овец".

Це книга про "довгу історію". Нехай не у кожного буде бажання читати "Охоту на овец" Харуки Мураками, але, повірте, вона того варта. Чому така назва? Прочитайте і зрозумієте.

Чудове відчуття, коли всередині прокидається "інстинкт муракаміфіла". Я сміливо себе таким можу вважати. Ця неймовірна сюжетна лінія про середньостатистичних японських компаньйонів, які жили-працювали і горя не знали. Та в один прекрасний день все зміниться... Закручується інтрига, кохання (навіть сказав би просто прив'язаність чи пристрасть героя до жінки з гарними вухами).

Тим описам природних явищ взагалі рівних нема. Можливо варто віддати належне професійному перекладу. Зізнаюся, що траплялися моменти, коли я чомусь ловив себе на думці, що читаю Айн Рэнд (Ayn Rand). Атлант расправил плечи (Atlas shrugged). Ті містичні перевтілення, ті переживання. Це все створює таку живу атмосферу. Це одна з небагатьох книг яку не хотілося закривати чи перегортати вперед від нецікавості.

Розв'язка непередбачувана і в якійсь частині трагічна. Але саме так виглядає боротьба за справедливість. Справедливість перед собою. Незважаючи навіть на те, що автор показує, що: "Всі люди, в принципі - слабкі...". І це проявляється у: "Слабкості моралі. Слабкості свідомості. Слабкості людини із самого факту її існування...".

Про кожну книгу варто окремо описати. Кілька слів про "Денс, денс, денс".

Тепер я вірю в слова Харуки Мураками, який висловився, що при написанні цієї книги він отримав найбільше задоволення. Знав би автор скільки мільйонів читачів він задовольнив.
Це і містичний детектив і одночасно книга філософських роздумів глибоко одинокої людини. Це насправді гідний роман-заключення "Трилогії Криси".
Назва "Денс, денс, денс" мені говорить про одне - живи і йди завжди тільки вперед!

Події про які писав Пауло Коэльо Paulo Coelho в книзі "Адюльтер" відбувалися у 2013 році, але філософія того сюжету буде завжди актуальною.

Нехай головна героїня схибила і не один раз, але її життя все одно зводиться до принципу: "Жити - означає кохати".

У книзі цікаво описуються особливості швейцарських устоїв, суспільних і політичних правил, традиції, переживання героїні. Все випадково відбувається в холодну пору року і розв'язка сюжету доходить якраз напередодні Нового Року: "В Новий Рік потрібно ступити правильно - слід залізти на диван перед каміном і опівночі зістрибнути на підлогу з правої ноги", - описується в книзі.

Що би там не відбувалося у житті кожного та завжди слід пам'ятати, що "Post Tenebras Lux. Після темряви - світло".

Якщо хтось з Вас задавався питанням про те, як компанії можуть розвиватися до рівня МЕГА, то ця книга якраз пояснить механізм.

Автор з колективом дослідив ряд компаній за незліченною кількістю критеріїв. Всі висновки подають у вигляді порад. Це, звісно рекомендації, які опираються на статистичні дані, але все ж частину корисних речей можна отримати і застосовувати на практиці.

Є ще невелика різниця в тому, що проаналізовано суто американські компанії.

Попередження для гуманітаріїв: готуйтеся до цифр! Ідеально для прочитання маркетологам та соціологам.

Коли читаєш Сергія Жадана, то відчуваєш легкий смак атмосфери, яка пробивається крізь сторінки. Книга "Ворошиловград" у свій час була визнана, як "Книга року ВВС". Дійсно цей витвір вартий уваги.

Цікаво ж ознайомитись з особливим побутом вільних людей, які займаються тим, що їм подобається. Їм байдуже, що про них скажуть інші, вони живуть у своє задоволення і навіть нехай воно не настільки пафосне.

Черговий читальний півмарафон фінішує саме "Ворошиловградом". Певен, що це достойний вибір.

Для того, щоб писати, як Сергій Жадан треба просто ним народитись. Він - талант, маестро слова!

Ця історія про вчителя і кляту війну на Донбасі ілюструє, що у більшості з нас ще той "Інтернат" у голові. Ми ще не зовсім до кінця розуміємо цінностей тих місць, де наші домівки. А коли насувається війна, то вже занадто пізно щось змінювати. Мусиш тікати від однієї проблеми та до другої. І ризикуєш залишитись ні з чим або взагалі попрощатися з життям.

Книга, по-справжньому передає відчуття переживань.