…Темна постать — тендітна і невагома у світлі місяця, що відбивалося в вигині саксофона, пускаючи бісики по кутках, — повільно обернулася до мене.
Останній видих в його золоте черево пролунав так:
— Ти зберіг мою Кицьку?
— Вона потовстіла і знахабніла. Чекає на тебе в авто! — сказав я.

Чесно, тому що нині кожен робить свій вибір: загнати в мобілку шмат музики великих композиторів чи піти і послухати її у виконанні симфонічного оркестру! Ніхто не заборонить тобі зробити те й інше! Ось у чому секрет. Прочитати Біблію в коміксах чи в оригіналі. Чи зовсім не читати її. Побачити Клімта в галереї — чи на кавовій філіжанці. Кожному своє.

— Ну це як слухати рингтон на мобілці, в котрому лунає музика Моцарта! — пояснив він. — От більшість і слухає Моцарта у кількахвилинному рінгтоні — і лишається цілком задоволеною. Адже не потребує більшого. Вся симфонія — то вже занадто. Над нею ж треба думати! А що менше загальна маса буде думати, що більше втрачатиме навички аналізу, то легше надаватиметься керуванню! І краще обслуговуватиме потреби еліти.

світ більше не потребує штучного насадження глупства, він і сам почав досить активно виробляти і розповсюджувати його!

Часом, щоб продовжувати жити, треба знайти точку відліку.
Ту нову і несподівану емоцію, від якої в тобі знову народиться щось важливе і величне — те, через що ти черговий раз здригнешся і захочеш іти далі.
Ця точка може бути незначною, не революційною для всього людства — вона лише твоя. А весь твій егоїзм щодо неї полягає в тому, що, збадьорившись, ти потім не можеш пригадати, з чого все почалося.

А більше за все втомлювала необхідність спілкування. Вона не уявляла, як можна вимовляти якісь фрази, аби лише прочистити горло і сколихнути повітря. Люди не можуть і не вміють мовчати їм здається, що тоді вони втратять свою людську сутність, яка полягає в тому, щоб говорити.

Я взагалі не сприймаю надто емоційних чи показово-захоплених людей. Не маю до них довіри. Моя стихія іронічно налаштовані мовчуни.

«промінь світла в темному царстві»!

Але, якщо вже сказав «а», треба дійти до кінця алфавіту.
Знаєш, у життя немає способу «якби», подумавши, продовжувала я. Але скажу відверто, якби не ця моя вада, моє життя склалося б інакше.