Есть хорошее детское правило: не заговаривать первым.

Вся эта информация, насколько я понимаю, зафиксирована на атомарном уровне таким образом, что каждый атом становится носителем частички информации. Хранится она в железных листах вроде книжных страниц, сложенных гигантскими стопками и кипами, причем каждый слой атомов — да, они расположены слоями — содержит какой-то определенный раздел. Прочитываешь первый слой и принимаешься за второй. И опять это похоже на страницы книги: каждый слой атомов — страница, положенная на другие такие же страницы. Каждый металлический лист... Нет, не спрашивай, я даже примерно не могу сказать, сколько слоев атомов содержит каждый лист. Вероятно, сотни тысяч.

Любопытно сравнить с современными средствами хранения информации. Карта в форм-факторе microSD позволяет хранить 32 ГБ информации (это SDHC, если SDXC, то там побольше). Размер карты — 15×11×1 мм, т.е. занимаемый объём — 165 мм³. Если разделить 32 ГБ на 165 мм³, получается плотность хранения информации примерно 200 МБ/мм³. В одном мм³ кремния содержится около 5×10^19 атомов. Если соотнести 200 МБ/мм³ и 5×10^19 атомов/мм³, получится, что для хранения 1 байта информации используется 250 млрд атомов. Это, конечно, при допущении, что весь объём карты занят кремнием и используется для хранения информации; на самом деле это не так. Предположим, что непосредственно полупроводниковый кристалл занимает одну тысячную объёма карты, всё остальное — контакты, корпус и прочее. В таком случае всё равно на 1 байт информации приходится 25 млрд атомов. До обозначенных Саймаком перспектив ещё расти и расти!

Разумеется, Баба старался изменить окружающий мир «под себя». Вот только со мной у него ничего не получалось. И конечно же, мир для него был черно-белым, причем Баба сам решал, что черное, а что белое. Такой человек внушает любовь и вместе с тем страх. А порой даже возбуждает ненависть.

...Афганцы любят преувеличивать, это у нас уже превратилось в национальный недуг. Если кто-то говорит, что сын у него – доктор, вполне возможно, что этот самый сын всего лишь сдал когда-то экзамен по биологии в средней школе.

У якийсь момент Кейр з Еткінсоном
почали скаржитися, що Джобс змушує їх
проводити надто багато часу над
внесенням дрібних покращень, хоча в них
ще не виконана купа важливішої роботи.
І тут СтіваСтіва
— Ви уявляєте собі, що вам доведеться
дивитися на це щодня? — верещав він.

Найбільше Лека
зводило з розуму те, що Sony могла
зробити те саме, але там ніколи не могли
змусити працювати в унісон відділи
програмного забезпечення, технічного
оснащення і наповнення змістом.

Я часто вимогливо ставився до людей,
можливо, навіть вимогливіше, ніж це
було потрібно. Пригадую, коли Ріду було
шість років, я прийшов додому після того,
як на роботі саме того дня звільнив когось,
і я уявляв, як це тій людині сказати своїй
родині і маленькому синові, що він
утратив роботу. Було важко. Але хтось мав
це робити.

Коли Джобсу виповнювалося тридцять,
він використав одну цікаву метафору про
грамплатівки. Він тоді розмірковував,
чому люди старші за тридцять починають
мислити настільки шаблонно й набагато
менш схильні до чогось нового.
— Люди застрягають у тих шаблонах,
наче грамофонна голка у борознах

— З часом я зрозумів, що якщо у тебе
працюють дійсно класні люди, то з ними
не треба сюсюкатися, — пізніше
пояснював Джобс. — Очікуючи від них
чогось величного, ти вже цим стимулюєш
їх до таких звершень. Колектив Macintosh
навчив мене, що фахівці на «п’ять із
плюсом» люблять працювати гуртом і не
люблять, якщо ти толеруєш роботу,
виконану на «четвірку». Запитайте будь-кого
кого з того колективу, і вони вам скажуть,
що воно того було варте.

Огляд продукції, що його зробив Джобс,
показав, наскільки Apple бракувало
зосередженості. Компанія, через деякі
бюрократичні моменти, а також ідучи на
повідку у продавців, випускала багато
версій кожного виробу.
— То було божевілля, — пригадує
Шиллер. — Тонни різних виробів,
більшість із котрих — лайно, над котрими
працювало чимало колективів, які не
знали, чого від них хочуть.
Apple мала десятки версій Macintosh з
нумерацією від 1400 до 9600, розібратися з
якою було практично неможливо.
— Три тижні мені це намагалися
пояснити, — розказує Джобс, — а я все не
міг утямити, яка ж між ними різниця. У
підсумку я все спростив до запитання:
«Що саме мені радити купувати друзям?».

:-)