Вся эта информация, насколько я понимаю, зафиксирована на атомарном уровне таким образом, что каждый атом становится носителем частички информации. Хранится она в железных листах вроде книжных страниц, сложенных гигантскими стопками и кипами, причем каждый слой атомов — да, они расположены слоями — содержит какой-то определенный раздел. Прочитываешь первый слой и принимаешься за второй. И опять это похоже на страницы книги: каждый слой атомов — страница, положенная на другие такие же страницы. Каждый металлический лист... Нет, не спрашивай, я даже примерно не могу сказать, сколько слоев атомов содержит каждый лист. Вероятно, сотни тысяч.
Любопытно сравнить с современными средствами хранения информации. Карта в форм-факторе microSD позволяет хранить 32 ГБ информации (это SDHC, если SDXC, то там побольше). Размер карты — 15×11×1 мм, т.е. занимаемый объём — 165 мм³. Если разделить 32 ГБ на 165 мм³, получается плотность хранения информации примерно 200 МБ/мм³. В одном мм³ кремния содержится около 5×10^19 атомов. Если соотнести 200 МБ/мм³ и 5×10^19 атомов/мм³, получится, что для хранения 1 байта информации используется 250 млрд атомов. Это, конечно, при допущении, что весь объём карты занят кремнием и используется для хранения информации; на самом деле это не так. Предположим, что непосредственно полупроводниковый кристалл занимает одну тысячную объёма карты, всё остальное — контакты, корпус и прочее. В таком случае всё равно на 1 байт информации приходится 25 млрд атомов. До обозначенных Саймаком перспектив ещё расти и расти!
Я часто вимогливо ставився до людей,
можливо, навіть вимогливіше, ніж це
було потрібно. Пригадую, коли Ріду було
шість років, я прийшов додому після того,
як на роботі саме того дня звільнив когось,
і я уявляв, як це тій людині сказати своїй
родині і маленькому синові, що він
утратив роботу. Було важко. Але хтось мав
це робити.
— З часом я зрозумів, що якщо у тебе
працюють дійсно класні люди, то з ними
не треба сюсюкатися, — пізніше
пояснював Джобс. — Очікуючи від них
чогось величного, ти вже цим стимулюєш
їх до таких звершень. Колектив Macintosh
навчив мене, що фахівці на «п’ять із
плюсом» люблять працювати гуртом і не
люблять, якщо ти толеруєш роботу,
виконану на «четвірку». Запитайте будь-кого
кого з того колективу, і вони вам скажуть,
що воно того було варте.
Огляд продукції, що його зробив Джобс,
показав, наскільки Apple бракувало
зосередженості. Компанія, через деякі
бюрократичні моменти, а також ідучи на
повідку у продавців, випускала багато
версій кожного виробу.
— То було божевілля, — пригадує
Шиллер. — Тонни різних виробів,
більшість із котрих — лайно, над котрими
працювало чимало колективів, які не
знали, чого від них хочуть.
Apple мала десятки версій Macintosh з
нумерацією від 1400 до 9600, розібратися з
якою було практично неможливо.
— Три тижні мені це намагалися
пояснити, — розказує Джобс, — а я все не
міг утямити, яка ж між ними різниця. У
підсумку я все спростив до запитання:
«Що саме мені радити купувати друзям?».
:-)